§ 7. Правова охорона прав на штами мікроорганізмів - За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка...

§ 7. Правова охорона прав на штами мікроорганізмів

Особливим видом діяльності, яка регулюється аграрним правом, є виробництво і використання штамів мікроорганізмів. Закон Укра­їни "Про ветеринарну медицину" визначає штами мікроорганізмів як генетично однорідні популяції мікроорганізмів у межах виду з певними стабільними специфічними морфологічними ознаками і біологічними властивостями. Інакше кажучи, штам — це різновид мікроорганізмів як порода тварин чи сорт рослин. Штами мікроор­ганізмів використовуються у сільському господарстві для потреб ве­теринарної медицини, а також для виробництва окремих продуктів харчування (йогурт, кефір тощо). Аграрне законодавство регулює використання таких штамів і порядок охорони прав на них.

Про охорону прав на штами мікроорганізмів має йтися в кон­тексті законодавства про охорону прав на винаходи й корисні мо­делі. Річ у тім, що згідно із Законом України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції Зако­ну від 1 червня 2000 р.) виведення нових штамів мікроорганізмів визнається винахідництвом, а самі нові штами мікроорганізмів — винаходом. Пріоритет, авторство і право власності на штам мікро­організмів засвідчується патентом або деклараційним патентом. Винахідник штаму сам вирішує, в якому порядку він бажає офор­мити свої права на штам: у порядку отримання патенту чи декла­раційного патенту. Процедура отримання повного патенту більш складна, позаяк передбачає проведення кваліфікаційної експерти­зи, яка б установила відповідність штаму мікроорганізмів умовам патентоспроможності, але строк його дії — 20 років від дати подан­ня заявки до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України1. Одержання деклараційного патенту відбувається у спрощеному порядку: лише за формальною експертизою заявки та експертизою на локальну новизну, але строк його дії — лише 6 років.

Охороні підлягають лише права на штами мікроорганізмів, які є винаходом, тобто якщо штам є новим, невідомим раніше науці і промислово придатним. Особисте немайнове право авторства на штам охороняється безстроково. Отримання автором патенту на штам мікроорганізмів надає йому право на отримання майнової винагороди від використання цього штаму. Автор може заборони­ти певним особам використання штаму, може укласти договір на це використання, передбачивши певний розмір винагороди.

Правила складання і подання заявки на винахід і заявки на ко­рисну модель, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від №. 173. В них зазначаються особливості подання заявки на ви­ведений штам мікроорганізму. Для підтвердження можливості одержання такого штаму застосовується депонування штамів мік­роорганізмів у спеціальній колекції — депозитарії. При цьому дата депонування має передувати даті подання заявки на винахід. В Ук­раїні діють 3 національні депозитарії, кожен із яких спеціалізуєть­ся на певних видах штамів мікроорганізмів: непатогенних, патоген­них для людини і патогенних для тварин. Процедура депонування штамів мікроорганізмів регулюється Інструкцією про порядок де­понування в Україні штамів мікроорганізмів з метою здійснення патентної процедури, затвердженою наказом Держпатенту та Наці­ональної академії наук України від 26 червня 1^95 р. № 106/115.

Для депонування штамів мікроорганізмів в Україні створено Національний центр штамів мікроорганізмів. У ньому зберігають виробничі та контрольні штами мікроорганізмів, підтримують біо-технологічні показники, здійснюють контроль за станом їх популя­цій, підготовка нових штамів. Положення про Національний центр штамів мікроорганізмів і порядок депонування штамів мікроорга­нізмів затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. № 637.

На виробництво, зберігання, транспортування, використання чи знищення штамів мікроорганізмів треба мати дозвіл Мінприро­ди відповідно до Порядку одержання дозволу на виробництво, збе­рігання, транспортування, використання, захоронения, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промисло­


1 Див.: Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182.

вих відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 чер­вня 1995 р. № 440. Здійснення операцій зі штамами мікроорганіз­мів, що використовуються для потреб ветеринарної медицини, ре­гулюється Інструкцією про порядок зберігання, підтримання, від­пуску, завезення в Україну і вивезення з неї штамів мікроорганіз­мів, токсинів і отрут тваринного та рослинного походження, які використовуються для потреб ветеринарної медицини і науки, зат­вердженою наказом Державного департаменту ветеринарної меди­цини від 4 грудня 2002 року № 70.


^ Б, Правове регулювання рослинництва


§ 8. Правова охорона прав на сорти рослин


Ґрунтово-кліматичні умови України надзвичайно сприятливі для вирощування основних видів сільськогосподарських культур. Селекція є одним із важливих засобів підвищення продуктивності вітчизняного рослинництва. Підтримці розвитку селекції рослин держава приділяє велику увагу: створено відповідну нормативно-правову базу, наказом Мінагрополітики і Української академії аг­рарних наук від 5 жовтня 2001 р. № 300/86 затверджено Програму "Селекція і насінництво — 2001—2005".' У виконанні Програми за-діяно 101 наукову установу УААН. Напрями розвитку селекції на 2001—2005 рр. відображені в 14 науково-технічних програмах, яки­ми визначено завдання з виведення нових сортів і гібридів та роз­витку теоретичних і методичних досліджень технологій селекційно­го процесу. До Реєстру сортів рослин України на 2001 р. занесено 3305 сортів і гібридів, із них української селекції — 2016, або 61%, в тому числі системи Української академії аграрних наук — 1936, або 58,4%. Площі сортів української селекції займають близько 90% посівів сільськогосподарських культур.

Зазначене свідчить про нагальність селекційних проблем для сільського господарства України, а відтак — і для аграрного права. Правове регулювання селекційної справи в рослинництві, на відмі­ну від тваринництва, охоплює два різні інститути аграрного права: окремий інститут охорони прав на сорти рослин і окремий інсти­тут правового регулювання насінництва. Якщо в тваринницькій се­лекції охорона інтелектуальної власності на породу тварин регулю­ється цивільним законодавством про охорону прав на винаходи й корисні моделі, то в селекції рослин достатньо розвинений власне аграрний інститут охорони права інтелектуальної власності. Цей інститут регулює тільки перебіг оформлення і порядок охорони прав на сорти рослин, а порядок використання сортів рослин, за­безпечення якості у насінництві і державне підтримування селек­цінної справи регулюються інститутом правового регулювання на­сінництва. Важливим законодавчим актом в системі охорони аг­рарної інтелектуальної власності є Закон України від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин" (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.).

Згідно зі ст. 1 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", сорт рослин визначається як окрема група рослин (клон, лінія, гіб­рид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона ціл­ком або ні умовам надання правової охорони:

.— може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Спеціальним відомством, яке оформляє права на сорти рослин та стежить за їх охороною, є Державна служба з охорони прав на сорти рослин1. Контроль за дотриманням законодавства про охоро­ну прав на сорти рослин здійснює Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин, яка діє на підставі Положення, затвердже­ного наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 16 січня 2003 р. № 17-1. Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин є структурним підрозділом Державної служби з охо­рони прав на сорти рослин.

Закон регулює охорону особистих немайнових і майнових прав на сорт. Особисте немайнове право на сорт підтверджується Дер­жавним реєстром сортів рослин, придатних для поширення в Ук­раїні, Державним реєстром прав власників сортів рослин, свідоц­твом про авторство на сорт рослин і патентом. Майнове право власника сорту підтверджується Державним реєстром прав власни­ків сортів рослин і патентом. Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених у занесеному до Державного реєстру прав власників сортів рослин описі сорту.

Різновидами сорту, на які можна здобувати права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція. Сорт може бути внесеним до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, якщо він є охороноздатним, придатним для поширення в Україні згідно з вимогами Закону і йому присвоєно назву.

Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття пра­ва на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проя­вом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним. Сорт вважається новим, якщо до дати подачі заявки заявник (се­


1 Див.: Правила складання та подання заявки на сорт затверджені наказом Мінаг-рополітики України від 3 вересня 2002 р. № 249.

лекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерцій­ного використання: а) на території України — за рік до цієї дати; б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду — за 6 років і щодо рослин інших видів — за 4 роки до цієї дати.

Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його оз­нак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загально­відомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що про­тиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:

а) поширений на певній території в будь-якій державі;

б) відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у
світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації;

в) він представлений зразком у загальнодоступній колекції;

г) йому надано правову охорону і/або його внесено до офіцій-
ного реєстру сортів в будь-якій державі, при цьому його вважають
загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи вне-
сення до реєстру.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту лишаються достатньо схо­жими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту. Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначе­ні в описі сорту, лишаються незмінними після неодноразового роз­множення чи, в разі особливого циклу розмноження наприкінці кожного такого циклу.

Сорт вважають придатним для поширення в Україні, якщо він придатний для правової охорони, може бути використаний для за­доволення потреб суспільства і не заборонений для поширення^ як такий, що становить загрозу життю і здоров'ю людей, завдає шко­ди тваринному і рослинному світу, збереженню довкілля. Критерії заборони поширення сортів в Україні затверджені наказом Мінаг-рополітики України від ЗО серпня 2002 р. № 247.

Сортові присвоюється назва, яка має його однозначно іденти­фікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви наявного в Укра­їні і державах-учасниках сорту того самого чи спорідненого виду. Вона включає його родове чи видове позначення і власну назву. Остання може бути виражена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр. Сорт пот­рібно поширювати в Україні та в інших державах під однією і тією самою назвокк.

Права на сорт в Україні надаються, якщо до Державної служби з охорони прав на сорти рослин подано заявку, експертизу заявки та наявна державна реєстрація прав1. Від імені селекціонерів (авто­рів сортів), заявників та власників сортів заявку можуть подавати їх представники, зокрема з питань інтелектуальної власності, зареєс­тровані відповідно до Положення про представників з питань інте­лектуальної власності на сорти рослин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. У такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відпо­відно з авторами, заявниками та власниками прав. Якщо сорт ство­рили спільно кілька селекціонерів, то всі вони мають однакові пра­ва на подання заявки, якщо інше не передбачено угодою між ни­ми. Відмова одного чи кількох з них від прав на сорт не поширю­ється на інших авторів. Якщо сорт створено селекціонером у зв'яз­ку з виконанням ним службових обов'язків або за дорученням ро­ботодавця, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів робо­тодавця, то в тому разі, якщо трудовим договором (контрактом) між роботодавцем і селекціонером не передбачено інше, право на подання заявки на сорт належить роботодавцю.

До заявки додаються зразки посадкового матеріалу. За подання заявки сплачується збір згідно з Порядком сплати збору за дії, пов'язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на сорти рос­лин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. Подані заявки реєструються Державною службою з охорони прав на сорти рослин відповідно до Положен­ня про Державний реєстр заявок на сорти рослин, затвердженого наказом Мінагрополітики від 26 лютого 2003 р. № 42.

Експертиза заявки визнається науково-технічною, і на неї по­ширюються положення Закону України від 10 лютого 1995 р. "Про наукову і науково-технічну експертизу". Вона потрібна для вста­новлення відповідності заявки і сорту вимогам Закону "Про охоро­ну прав на сорти рослин" та підготовки обґрунтованих експертних висновків і рішень за заявкою. Експертиза заявки складається з формальної (експертизи заявки на відповідність формальним озна­кам Закону) і кваліфікаційної експертиз. Після формальної експер­тизи заявнику надсилають експертний висновок про її позитивні висновки і про можливість проведення кваліфікаційної експертизи або негативний експертний висновок. Правила здійснення фор­мальної експертизи документів заявки на сорт затверджені наказом Мінагрополітики України від 13 грудня 2002 р. № 391.

Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень заявки, потрібних для підготовки експертного виснов­ку за заявкою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту і прав на нього. її проводять за клопотанням заявника і за умови сплати ним відповідного збору. Заявник може подати зазна­чене клопотання не пізніше, ніж через 3 роки від дати подання за­явки. Якщо це клопотання не надійде до Державної служби з охо­рони прав на сорти рослин у встановлений строк, заявка вважаєть­ся відкликаною.

Під час кваліфікаційної експертизи:

а) визначається, чи належить об'єкт, описаний у заявці, та до­даний до неї посадковий матеріал до сортів рослин;

б) провадиться експертиза запропонованої назви сорту;

в) визначається новизна сорту;

г) визначається відповідність сорту критеріям вирізняльності,
однорідності та стабільності;

ґ) для визначення придатності сорту для поширення в Україні здійснюється державне випробування сорту. При цьому можуть бу­ти враховані результати випробувань сорту, проведених компетен­тним органом будь-якої держави-учасника;

д) розглядаються можливі заперечення третіх осіб проти надан-
ня прав на сорт.

Державне випробування сортів рослин здійснюється лише що­до тих сортів, які входять до Переліку родів і видів рослин, сорти яких підлягають державному випробуванню сорту та визначенню його придатності для поширення в Україні, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 27 січня 2003 р. № ІЗ. Перелік міс­тить горох, гречку, овес, жито, пшеницю, кукурудзу, черешню, аличу, рис, ріпак, соняшник, сою, баклажан, буряк, диню кабачок, кавун, картоплю, капусту, моркву, огірок, редьку, цибулю, абри­кос, виноград, вишню, грушу, малину, персик, сливу, чорну смо­родину, суницю, яблуню та деякі інші види рослин. Види та сорти рослин, не включені до зазначеного Переліку, держаному випробу­ванню не підлягають. Випробування сортів рослин на придатність до господарського використання та правової охорони здійснює єдина служба державного сортовипробування.

На основі випробування сортів рослин за адаптивністю до біо­тичних і абіотичних стресових чинників середовища, за придатніс­тю до існуючих технологій вирощування та за їх господарсько-цін­ними ознаками, що визначають рівень врожайності, його стабіль­ність, енергетичну і економічну ефективність вирощування і якість продукції, формується Державний реєстр сортів рослин України.

За результатами кваліфікаційної експертизи формулюється обґ­рунтований експертний висновок за заявкою і приймається рішен­ня — про державну реєстрацію сорту і видачу патенту або про від­мову в реєстрації сорту і видачі патенту. Під час проведення квалі­фікаційної експертизи Державна служба з охорони прав на сорти рослин і її експертний орган мають право зажадати від заявника додаткових матеріалів, інформації, документів, зразків, потрібних для проведення експертизи. У разі позитивного рішення права на сорт реєструються в Державному реєстрі прав власників сортів рос­лин і Державному реєстрі сортів рослин України. Прийняте рішен­ня надсилається заявнику.

Державний реєстр сортів рослин запроваджено згідно з Поло­женням про Державний реєстр сортів рослин, придатних для по­ширення в Україні, затвердженим наказом Мінагрополітики Укра­їни від 13 грудня 2002 р. № 392. Відомості до цього реєстру зано­сять відповідно до Положення про Державний реєстр прав власни­ків сортів рослин та про видачу патентів України на сорти рослин, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 13 грудня

2002 р. № 390. У місячний строк від дати реєстрації прав на сорт авторові (авторам) видається свідоцтво про авторство на сорт, а за­явникові — патент. Патенти на сорти рослин, що не підлягають державному випробуванню, видаються під відповідальність заявни­ків за відповідність установленим вимогам. У таких патентах зазна­чається, що вони мають деклараційний характер.

Строк чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт починається з наступного дня після дати державної реєстрації права та закінчується в останній день:

а) 35 календарного року, що відлічується від року, наступного
за роком державної реєстрації сорту, для сортів деревних та чагар-
никових культур та винограду;

б) 30 календарного року, що відлічується від року, наступного
за роком державної реєстрації сорту, для всіх інших сортів.

Після завершення строку чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт, а також його дострокового припинення чи відмови від нього цей сорт стає суспільним надбанням і його може вільно вирощувати будь-яка особа.

Автору сорту (селекціонеру) належить право авторства, яке є особистим немайновим правом і охороняється безстроково. Вини­кає воно від дати реєстрації сорту і є невідчужуваним. Закон не встановлює вичерпного переліку особистих немайнових прав авто­ра на сорт рослин. До таких належать, зокрема, права: перешкод­жати іншим особам привласнювати та спотворювати авторство; ви­магати не розголошувати авторство та не згадувати його в публіка­ціях; вимагати зазначати ім'я автора під час використання сорту, якщо це практично можливо, тощо.

Право на поширення в Україні виникає з дати внесення сорту до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Сорти, не внесені до зазначеного реєстру, забороняється поширювати в Україні. На підставі п. 2 Прикінцевих положень За­кону "Про охорону прав на сорти рослин" постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183 затверджено Пере­лік родів і видів рослин, на сорти яких поширюється право влас­ника сорту у період до 2006 року. Патенти видаються до 2006 р. тільки на рослини, що входять до зазначеного Переліку: баклажан, буряк, диня, жито, кавун, капуста, картопля, кукурудза, морква, огірок, перець, помідор, просо, пшениця, рис, соняшник, соя то­що. На види рослин, не вміщених до Переліку, патенти не вида­ються і майнових прав авторства не існує. Щоправда, це не переш­коджає отримати свідоцтво про авторство на сорт і користуватися немайновими правами на сорт, який не входить до Переліку.

Поширення в Україні сортів рослин, які не патентуються згід­но з чинним законодавством, тобто на які не поширюється вик­лючне право власника, регулюється особливими правилами. Пра­вом на поширення в Україні сорту, на який немає виключного пра­ва власника, володіє будь-яка особа за умови підтримування нею господарського обігу сорту згідно з Порядком поширення в Украї-

— державна інспекція з карантину рослин видала дозвіл на їх ввезення;

— насіння і садивний матеріал мають сертифікат походження;

— мають фітосанітарний сертифікат, виданий державними ор­ганами з карантину рослин країни-експортера;

Експертне визначення якості насіння й садивного матеріалу да­ють на вимогу споживачів у лабораторіях Української державної насіннєвої інспекції, Української державної помологічно-ампелог-рафічної інспекції, Української державної лісонасіннєвої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їхньої компетенції. Правила експертного визначення якості насіння і садивного матеріалу та порядок оформлення заяв затверджені наказом Мінагрополітики від 8 липня 2003 р. № 223. Експертний порядок такого визначення застосовується у разі, ко­ли споживач продукції насінництва має сумніви щодо його якості.

Державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Державна насіннєва інс­пекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, між­районні державні насіннєві інспекції, Українська державна помо-логічно-ампелографічна інспекція, Українська державна лісонасін-нєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, Україн­ська державна квітково-декоративна насіннєва інспекція.

Згідно з п. 65 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про лі­цензування певних видів господарської діяльності", гуртову торгів­лю насінням на внутрішньому ринку України здійснюють суб'єкти аграрного права виключно за наявності у них спеціального дозво­лу (ліцензії), який видається Мінагрополітики, Держкомліскоспом і Держжитлокомунгоспом — по всій території України або місце­вими державними адміністраціями — на території відповідних ад­міністративно-територіальних одиниць. Насіння технічних і продо­вольчих культур (кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків та ін­ших), що мають особливу схему вирощування гібридного насіння за участю селекційних установ, елітних господарств і переробних підприємств, призначене безпосередньо для висіву і реалізується тільки після відповідної його обробки на сертифікованих насіннє­вих підприємствах у спеціальних цехах і на обладнанні за умови обов'язкової відповідності нормативним документам. Особливі правила ведення лісового насінництва визначені Системою веден­ня лісового насінництва, затвердженою наказом Міністерства лісо­вого господарства України від 22 липня 1996 р. № 77.



1395894653617936.html
1395995396959315.html
1396150066447993.html
1396308230791394.html
1396450882711641.html